У відділі представлені експонати, що знайомлять з релігіями Сходу: індуїзмом, даосизмом, буддизмом (у т.ч. ламаїзмом) та ісламом.

Перший з розділів експозиції відділу розповідає про іслам – релігію, що виникла на Аравійському півострові у VII ст. н.е. і є одним з чинників, що об’єднує арабські народи, має надзвичайно важливе значення у країнах Африки та Азії.

В основі віровчення ісламу лежить віра в Аллаха – Бога-творця й управителя Всесвіту, у страшний суд та потойбічне воздаяння. Прихильники ісламу вірять також у безсмертя душі, страшний суд, рай та пекло.

У цьому відділі через археологічні, етнографічні матеріали та твори мистецтва показані первісні релігійні вірування - тотемізм, магія, фетишизм, анімізм, культи природи; релігійні вірування східних слов'ян: демоністичні вірування - культ померлих предків, віра в духів, політеїзм; етнічні релігії Давнього Єгипту, Греції, Риму.

У музеї зберігається одна з найбагатших колекцій юдаїки України, яка має значну наукову, історичну та художню цінність. Вона формувалася протягом 30-ти років, від часу створення музею, і включає унікальну збірку сувоїв Тори, релігійні книги, стародруки та рідкісні видання XVII – XX ст., графічні та живописні полотна, скульптурні твори, синагогальні й ритуальні предмети. Ці експонати не лише передають особливості релігійної та духовної традиції, а й відтворюють різні сторони матеріального, соціального, громадського, політичного та повсякденного життя єврейського народу.

Християнство є однією з трьох світових релігій, що має на нинішній день найбільшу кількість вірних. Воно стало основою для формування західноєвропейської цивілізації і культури, відіграло роль етнічної домінанти у формуванні давньоруського етносу і стало одним із базових чинників, що визначили історію та долю українського народу і держави.

Цей відділ органічно пов’язаний з темою «Раннє християнство», оскільки Вірменська Апостольська Церква є представником сім’ї Давньосхідних Церков – другої великої складової християнства. У науковій літературі ці Церкви також називають Нехалкедонськими або ж Монофізитськими. Давньосхідні Церкви є однією з найдавніших автономних християнських систем, що догматично й організаційно сформувалася протягом V-VI ст. у південно-східних регіонах Римської імперії. Спільними характерними ознаками всіх Давньосхідних Церков є визнання рішень лише перших трьох Вселенських соборів (Нікейського 325 року, І Константинопольського 381 року і Ефеського 431 року), Нікео-Константинопольського Символу віри; джерелами віровчення для них є насамперед Святе Письмо, потім – праці отців Церкви, особливо, великих каппадокійців та богословів Олександрійської школи. Вони повністю приймають сотеріологічну доктрину християнства і визнають Христа Боголюдиною, чия природа є єдиною (але - не одною), що складається з двох – Божественної та Людської; його людська природа подібна до нашої, але без гріха. Організаційно, всі Давньосхідні Церкви є автокефальними етно-національними Церквами, які не мають одного, спільного для всіх них, керівного органу. В групу Давньосхідних Церков на нинішній день входять Вірменська Апостольська, Ерітрейська, Ефіопська (Абіссинська), Коптська та Сирійська (Західно-сирійська) Церкви.