У відділі представлено історію українського православ’я від часу прийняття християнства до сьогодення.
Експозиція починається матеріалами, які показують процес проникнення християнства на землі України та введення християнства на Русі князем Володимиром 988 року.
Наступні експонати розповідають про об’єднавчу силу християнської релігії для Київської держави.
Привертають увагу натільні хрестики із Стародавнього Галича, датовані XII століттям, а також енколпіони (куди вкладені частки мощей святих), виготовлені у XII ст., а знайдені у Львові 1898 року.
Духовна, культурно-освітня роль християнства з великою силою проявилася за часів князя Ярослава Мудрого. Тоді було побудовано церкву св. Софії, засновано Києво-Печерську лавру – найбільший в Україні монастир, центр чернечого життя.
Засновником його були Антоній і Феодосій Печерські, святі, які зображені на іконі відомого галицького художника М. Сосенка, 1911 р. Ікона цікава тим, що лик св. Антонія писано з образу митрополита Андрея Шептицького, а лик Феодосія – з образу його брата Климентія Шептицького.
З цього монастиря згодом вийшло багато єпископів, учених-богословів, церковних письменників. В експозиції можна побачити образи Нестора-літописця, імовірного автора “Повісті минулих літ”, Аліпія – найдавнішого українського іконописця, Агапіта – цілителя Печерського, ікону св. Пантелеймона, освячену на горі Афон.
Комплекс матеріалів розповідає про діяльність Почаївської лаври – визначного православного центру на західних землях. (Ікони "Іов Почаївський", XIX ст., "Почаївська Божа Матір", копія XIX ст., картина худ. Чіпиля "Врятування Почаївського монастиря від навали турків 1675 року").
Увагу всіх пошановувачів мистецтва ікони привертає ікона “Апофеоз Печерської Богоматері” кінця XVII ст., яку вважають роботою відомого галицького майстра І. Рутковича.
У розділі “Віровчення і культ православ’я” представлено чимало найкращих ікон та інших культових предметів з колекції музею. Тут експонуються старообрядницькі ікони з села Біла Криниця Чернівецької обл. (центр українського старообрядництва), галицькі ікони, а також шитво, різьба по дереву, стародруки, тощо.
Ікона “Страшний суд” роботи народного майстра кінця XVI – початку XVII ст. представляє стиль наївного мистецтва, яке вражає своєю безпосередністю.
В окремій вітрині розміщено матеріали, які розкривають сутність православних свят. Зокрема, на іконі “Двунадесяті свята”, XVIII ст., зображено 12 головних православних свят. Чудова ікона “Образ Покрови Богородиці”, 18 ст., присвячена великому святу Покрови, яке дуже шанується в Україні, хоч і не належить до числа дванадесятих.
Культові предмети розповідають про православні таїнства євхаристії (дискос, звездиця, дароносиця, потир, початку XX ст.), шлюбу (вінчальні вінці), хрещення, тощо. Прекрасні взірці церковного шитва демонструє одяг православного священика, колишнього настоятеля Львівської церкви Св. Петра і Павла о. Володимира Яреми, майбутнього Патріарха УАПЦ Димитрія (фелон, єпитрахиль, пояс, поручі, митра 80-х рр. ХХ ст..), а також єпископський сакос сучасного Патріарха УПЦ – КП Філарета.
В умовах польсько-литовського володарювання великий внесок в оборону православної віри у XVI ст. зробило українське міщанство, об’єднуючись у братства, які розгорнули інтенсивну духовну, культурну, освітню та добродійну діяльність. Експозиція знайомить із діяльністю відомого Львівського Ставропігійського братства при церкві Успення.
Діяльність волинського магната Костянтина Острозького (див. портрет князя К. Острозького), який заснував у м. Острозі перед 1580 роком Острозьку академію, мала величезне значення для відродження українського православ’я. В Острозі викладали визначні вчені того часу, 1581 року видано перший повний і науково опрацьований переклад Біблії та низку богослужбових книг. Острозька Біблія 1581 року, видана відомим друкарем Іваном Федоровим, є одним із найцінніших експонатів музею.
На початку 17 століття центром духовного життя і національно-визвольного руху стає Київ. Справжнього ренесансу зазнало українське православ’я за доби митрополита Петра Могили (1633 –1647).
Церковні реформи, які провів Петро Могила, упорядкували догматичну й обрядову систему. 1646 року П. Могила видав виправлений Требник, що містив одностайні приписи щодо церковних обрядів. До нашого часу цей Требник є найповнішим. (Требник Петра Могили, вид. 1988 року).
Після Переяславської угоди 1654 року православна церква в Україні поступово втратила не тільки незалежність, а й самобутність, національний характер, близькість до народу. 1686 року українську церкву підпорядковано Московському патріархатові. Вона увійшла у XX століття русифікованою, підпорядкованою чужій владі, з чужими організаційними формами – про це йдеться в матеріалах третього розділу. Особливо важкий осад залишають плакати, видані в перші роки більшовицького режиму, які вражають cвоєю примітивністю і войовничістю.
Тема “Національно-визвольний рух 1917 – 1921 рр. та створення Української автокефальної православної церкви” розкрита за допомогою матеріалів про життя і діяльність її першого митрополита Василя Липківського, митрополита Іларіона (відомий учений Іван Огієнко), митрополита, а згодом (1990 р.) – патріарха Мстислава (Скрипника), Патріарха Димитрія.
Сучасне українське православ’я представлене трьома церквами: Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська православна церква – Київський патріархат (УПЦ – КП), Українська православна церква (УПЦ). Показано процес відродження УАПЦ з кінця 80-х рр. XX ст. до собору 1990 р. (фотографії, періодична преса, предмети культу). Аналогічні матеріали відтворюють період створення УПЦ – КП. Поповнення і вдосконалення експозиції продовжується і сьогодні.
