b_0_170_16777215_0_0_images_old_stories_publikacii_2011_4blagodatna.jpgУ римсько-католицькій церкві коронування ікон є особливим актом відзначення найшановніших чудодійних ікон Богородиці. Літургійний акт коронування здійснює папа або делегований єпископ. Освячені корони називаються папськими або римськими. В окремих випадах можливі коронації на єпископському праві.

732 року папа Григорій ІІІ (731–741) коронував золотими коронами з діамантами ікону Богородиці для ораторії собору св. Петра. 843 року папа Григорій ІV (827–844) дарував дві срібні корони іконі Божої Матері для церкви свв. Каліста і Корнелія. І в наступному занотовано окремі випадки коронування ікон у Римі, але вони носили спорадичний, не системний характер.

1630 року граф Олександр Сфорца Паллавічіні (†1639), декан ватиканської капітули, заснував спеціальний фонд для виготовлення дорогоцінних корон, а папа Урбан VІІІ (1623–1644) доручив ватиканській капітулі розглядати подання та надавати дозвіл на коронування чудотворних ікон та статуй Христа і Богородиці. Перше коронування за новими правилами мало місце 25 серпня 1631 року. За життя жертводавця в Римі відбулося тринадцять коронувань. Згодом такі урочистості почали проводити в інших місцях.

Після ІІ Ватиканського собору в акт коронування внесено уточнення, ним опікується ватиканська Конгреґація богослужінь і дисципліни таїнств. Інструкція 1975 року визначила, що «коронованими можуть бути виключно ікони та статуї Богородиці». Якщо Божу Матір зображено з Дитям, то коронувати треба обидві постаті. Представлені до коронування ікони мають виділятися особливим пошануванням вірних. 1981 року папа Іван Павло ІІ (1978–2005) затвердив напрацьований Конгреґацією літургійний обряд коронації.

8 вересня 1717 року було здійснено першу коронацію у Республіці Обох [коронної й литовської – М.Х.] Націй ( лат. Res Publica Utriusque Nationis, пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów ), тобто на території України, Білорусі, Польщі та Литви. За дорученням папи Климента ХІ (1700–1721) холмський єпископ Христофор Шембек (1713–1719) коронував Ченстоховську ( Белзьку ) Богородицю.

Писана на липовій дошці ікона є одною з 70-ти, що приписують пензлю євангеліста Луки. За переказом, переховувалася в царських палатах у Царгороді і звідти князь Лев Данилович (†1301) привіз її на Русь та помістив у церкві на Княжому дворі у Белзі. 1382 року князь Володислав Опільський, володар Русі (1372–1378, 1385–1387), зафондував монастир паулінів на Ясній Горі у Ченстохові та переніс туди Белзьку Богородицю. Сьогодні Ченстоховська Божа Матір є найбільшою святинею Польщі, одною з найшановніших Богородичних ікон у світі.

Після Ченстоховської Богородиці коронували ікони в Тракаї (1718) на Литві, Кодні (1723) на Берестейщині, Сокалі (1724) та Підкамені (1727) на Львівщині, Жировицях (1730) у Білорусі, Варшаві (1739), Луцьку (1749), Вільні (1750).

1 липня 1751 року перший акт коронування було здійснено у Львові. Згідно брева папи Венедикта ХІV (1740–1758) від 10 грудня 1749 року було короновано ікону Богородиці Провідниці ( Одигітрії ) для церкви Тіла Христового монастиря домініканців у Львові. Коронацію за участі восьми католицьких єпископів трьох обрядів здійснив митрополит Львова архієпископ Микола Вижицький (1737–1757).

Писану, за переказом, євангелістом Лукою на кипарисовій дошці ікону принесено царівною Ганною із Царгороду до Києва при хрещенні Володимира Великого. Згодом вона стала родовою святинею Мстиславовичів-Романовичів. 1270 року при заснуванні монастиря і церкви ап. Петра і Павла князь Лев Данилович пожертвував ікону руським монахам. 1377 року князь Володислав Опільський разом з церквою Петра і Павла передав її домініканцям. Ікона уславилася чудами, стала паладіумом Львова. Крім католиків, її вшановували, за словами М. Ґруневеґа, русини і вірмени.

У 1745–1764 роках за проектом Івана де Вітта/ Ioannes de Witt (1709–1785) будувалася нова барокова церква Тіла Христового. Тому за дозволом папи коронування проходило у чистому полі за мурами міста, там, де пізніше був Городоцький цвинтар. Було запрошено священнослужителів трьох (латинського, руського та вірменського) обрядів, братів і сестер чисельних монастирів, церковні братства та парафії, велике панство і шляхта. За наказом великого коронного гетьмана Йосипа Потоцького (1673–1751) прийшли значні військові підрозділи і стали табором на Білогорщі. Війська забезпечили порядок й надали блиску урочистостям, артилерія салютами й феєрверками піднімала настрій учасникам.

30 червня в середу опівдні дзвони всіх церков Львова сповістили початок свята. З престолу церкви св. Антонія на Личаківській вулиці було взято папські корони і хресним ходом перенесено до монастиря домініканок на вул. Коперніка, де вручено коронаторові владиці Миколі Вижицькому, який переніс їх на поле коронації. Там під охороною війська й вірних корони помістили у присланому князем Радзивіллом з Несвіжа наметі. Вранці 1 липня у четвер Львівську Одигітрію було поміщено у вівтарі на поставленому серед поля висотою у 30 стоп помості, і там після Служби Божої у супроводі артилерійських салютів відбувся акт коронування Божої Матері Провідниці. Потім хресним ходом через вісім тріумфальних арок її було внесено у новозбудовану каплицю домініканського монастиря, а після закінчення будови церкви Тіла Христового поміщено у головному вівтарі.

На пам'ять про коронацію було вибито золоті, срібні та мідні медалі вартістю у таляр, півталяра, тимф та шостак, що роздавалися учасникам свята. Золоті, срібні й мосяжні медалі було вибито і в Римі на честь брева папи Венедикта ХІV від 10 грудня 1749 року. 1753 року краківська каштелянова Людовіка з Мнішків Потоцька поставила кам’яну колону на місці коронації. 1754 року домініканці видали in folio пропам’ятну, багато ілюстровану книгу «Hasło Słowa Bożogo…», де помістили всі виголошені під час урочистостей проповіді, розповіді про творені при іконі чуда, матеріали про історію ікони та монастиря, опис коронаційного процесу тощо. 2 липня 1851 року відзначали 100–річчя коронації Львівської Провідниці, і знову били медалі, видавали книжки, друкували образки.

1946 року домініканці забрали ікону з собою до Польщі, її поміщено справа від головного вівтаря у церкві св. Миколая монастиря проповідників у Ґданську.

12 травня 1776 року було короновано папськими коронами ікону Божої Матері Благодатної для кафедрального латинського собору Успіння Пресвятої Богородиці. За дорученням папи Пія VІ (1775–1799) літургійний акт коронування за участі шести католицьких єпископів трьох обрядів здійснив митрополит Львова архієпископ В’ячеслав Сіраковський (1760–1780).

1598 року ікону було намальовано Йосипом Шольц-Вольфовичом (?) як нагробну з нагоди смерті внучки Катерини Домагалічової. Спочатку вона висіла на стіні собору над могилою. 1645 року зі становленням культу ікони до вівтаря було прибудовано каплицю. 1 квітня 1656 року король Іван Казимир (1648–1668) переніс ікону Богородиці Благодатної з каплиці до вівтаря собору і склав перед нею обітницю ( пол. Ślub ), віддав себе і свою державу під опіку Цариці Корони Польської (лат. Regina Regni Polonae). 11 травня 1765 року архієпископ В’ячеслав Сіраковський помістив ікону у головному вівтарі, 28 квітня 1766 року визнав її «чудотворною і насправді благодатною», а 1776 року коронував. У ХХ ст. до поширення культу Богородиці Благодатної особливо прислужився митрополит Львова архієпископ Йосип Більчевський (1900–1923).

26 квітня 1946 року митрополит Львова архієпископ Євген Базяк (1944–1962) забрав ікону з собою до Польщі. Вона переховувалася у Кальварії Зебжидовській, Кракові, Тарнові. 2 лютого 1974 року єпископ-номінант Мар’ян Рехович (1973–1983) запровадив її до прокафедрального собору в Любачеві. У 1978–1982 роках у Кракові в Академії мистецтв ( ASP ) проф. Йосип Никель ( J. Nykiel ) провів реставрацію ікони Божої Матері Благодатної та виконав дві її точні копії.

Оригінал для зберігання поміщено у скарбницю кафедрального собору на Вавелі у Кракові, а копії короновано папою Іваном Павлом ІІ : 19 червня 1983 року на Ясній Горі у Ченстохові для конкафедрального собору в Любачеві та другу – 26 червня 2001 року на Службі Божій для кафедрального латинського собору Успіння Пресвятої Богородиці у Львові.

26 квітня 1903 року було короновано алебастрову статую Богородиці, т. зв. «Гіацинтову Мадонну» для церкви Тіла Христового монастиря домініканців. Коронацію на єпископському праві здійснив митрополит Львова архієпископ Йосип Більчевський (1900–1923).

1901 року злодії викрали дві золоті корони з діамантами, а разом з ними й голівку Ісуса з алебастрової фігури Богородиці з Дитям, яка з кінця ХІV століття була одною з найшановніших святинь церкви Тіла Христового і розміщувалася у вівтарі каплиці св. Розарія ( Потоцьких ). Ні голівки, ні корон не було віднайдено. Тоді виготовили нові золочені срібні корони з дорогоцінним камінням, і 1903 року ними було короновано іншу ( дуже подібну, майже тотожну ) алебастрову статую Богородиці, що зберігалася перед тим у скарбниці монастиря. Після коронації її було поміщено замість пограбованої у вівтарі каплиці Потоцьких.

1946 року короновану фігуру Божої Матері було вивезено зі Львова до Кракова. У 1997–1998 роках її було ретельно реставровано мгр Боженою Опілло, й зараз вона зберігається у скарбниці церкви св. Трійці монастиря проповідників у Кракові.

30 січня 1911 року сплюндровану алебастрову статую Богородиці з Дитям було продано колекціонером Степаном Пелецьким Національному музеєві ім. короля Івана ІІІ у Львові (інв. № 828). 20 вересня 1940 року вона перейшла до Історичного музею (інв. № С–481), а 1973 року її було передано до Львівського музею історії релігії (інв. № Ск–185). Сьогодні цю визначу пам’ятку ХІІІ століття виставлено у постійній експозиції відділу «Католицизм».

28 травня 1905 року було короновано ікону Божої Матері Розради для церкви апостолів Петра і Павла отців єзуїтів. За дорученням папи Пія Х (1903–1920) коронування здійснив митрополит Львова архієпископ Йосип Більчевський.

Близько 1570 року на прохання генерала ордену єзуїтів Франциска Борджіа ікону було намальовано як точну копію славного образу Sаlus Populi Romani в Римі і передано єзуїтам в Ярославль, а звідти пожертвувано до Львова. 10 листопада 1630 року ікону урочисто внесено до церкви й поміщено у вівтарі лівої нави. 1636 року ікону прикрасили срібні позолочені шати, згодом ушанували численні вотиви. Перед нею молилися королі Сигізмунд ІІІ Ваза (1587–1632), Володислав ІV (1632–1648), Іван Казимир (1648–1668), Іван ІІІ Собеський (1674–1696).

1945 року ікону вивезено до Кракова, а 1974 до церкви св. Климента Дворжака у Вроцлаві. З 1980 року ця церква веде духовну опіку людей праці. 13 грудня 1981 року після введення надзвичайного стану в Польщі там відбулася перша Служба Божа за Вітчизну і позбавлених волі. Львівська ікона Божої Матері Розради стала покровителькою робітників і «Солідарності», про що свідчать численні вотиви і пам’ятні дошки робітничих колективів.

30 жовтня 1927 року було короновано ікону Божої Матері Неустанної Помочі для церкви Стрітення Господнього Вищої духовної семінарії. Коронацію на єпископському праві здійснив митрополит Львова архієпископ Болеслав Твардовський (1923–1944).

Благословенну папою Левом ХІІІ (1878–1903) ікону, яку привіз єпископ-помічник Йосип Вебер (1846–1918), було поміщено в головному вівтарі семінарської каплиці, розписаної пізніше Іваном Генриком Розеном (1891–1982).

14 жовтня 1945 року ікону вивезено до Польщі й поміщено у каплиці Вищої духовної семінарії Краківської архієпархії.

25 червня 1939 року було короновано ікону Божої Матері Неустанної Помочі для церкви Божої Матері Неустанної Помочі монастиря кармеліток босих. Акт коронування на єпископському праві здійснено архієпископом Болеславом Твардовським.

1880 року ікону привезено з Риму кардиналом Альбіном Дунаєвським для сестер у Величці. Благословенна папою Левом ХІІІ вона є точною копією славного образу Божої Матері Неустанної Помочі церкви св. Альфонса монастиря отців редемптористів у Римі. З Велички сестри принесли ікону до Львова, де 1895 року її поміщено у фондованій графами Рачинськими неоготичній церкві. Коронація при участі військ польського гарнізону проходила в природному амфітеатрі на Вульці.

1946 року сестри забрали ікону з собою до Польщі. Спочатку до Каліша, а 26 серпня 1973 року до новозбудованого монастиря в Недзьв’ядах (пол. Niedźwiadach) біля Каліша, де ікону поміщено у каплиці, яка стала санктуарієм Божої Матері Неустанної Помочі. 7 червня 1991 року ікону було короновано папою Іваном Павлом ІІ.

25 червня 2001 року було короновано ікону Теребовлянської Богородиці для кафедрального собору св. Юра. Літургійний акт коронування здійснив папа Іван Павло ІІ.

1663 року в судовій книзі міста Теребовлі під присягою засвідчено, що у четвер і в суботу перед Великоднем ікона Богородиці плакала у церкві заснованого після 1600 року Преображенського монастиря. 1673 року львівський єпископ Йосип Шумлянський (1676–1708) переніс ікону до собору св. Юра у спеціально збудовану каплицю, запросив монахів для догляду за нею та заснував для цього окремий фонд. У заповіті владики Й. Шумлянського записано, щоб образ Найсвятішої Діви «залишався навічно на тому ж місці зі всіма сріблами, прикрасами і апаратами» і щоб фундації його ніхто не порушував. Так і сталося.

27 червня 2001 року було короновано ікону Деревнянської Богородиці для церкви апостола Андрія Первозваного отців василіян. Літургійний акт коронування під час Служби Божої здійснив папа Іван Павло ІІ.

Про початки ікони не знаємо нічого. Відомо, що 1786 року одна родина з села Деревні на Жовківщині, вдячна за народження й оздоровлення сина, пожертвувала ікону у монастир василіян у Жовкві та замовила дерев’яні золочені шати для неї. 1948 року монастир було закрито. Ікону переховував василіянин отець Антоній Масюк у Крехові та Малехові. 18 січня 1900 року Деревнянську Божу Матір було встановлено у церкві св. Онуфрія, а 12 грудня того ж року урочисто перенесено у церкву ап. Андрія Первозваного.

Отже, з 1751 по 1939 рік у Львові здійснено шість коронацій Богородичних образів, з них три ікони короновано папськими коронами, і три – на єпископському праві. Для порівняння, за цей період у Кракові відбулося лише три коронації Богородичних образів. У 1945–1946 роках зі Львова всі короновані образи було вивезено, зокрема, один до Кракова. І сьогодні там – у Кракові – вісім коронованих образів ( чотири з них було короновано після ІІ Світової війни ). У Львові ж маємо три ікони Богородиці – Теребовлянську, Деревнянську та Благодатну, літургійний акт коронування яких було здійснено папою Іваном Павлом ІІ 2001 року.

1. Barącz S. Cudowne obrazy Matki Najświętszej w Polsce.— Lwów, 1891.

2. Historye cudownych obrazów Najświętszej Maryi Panny w Polsce. – Kraków, 2008.

3. [ Nowakowski Edward ] O cudownych obrazach w Polsce Pszenajświętszej Matki Bożej wiadomości historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wacława z Sulgostоwa. - Kraków, 1902.

4. Z dawna Polski Tyś Królową. Przewodnik po sanktuariach maryjnych. Koronowane wizerunki Matki Bożej 1717-1990. – Szymanów, 1990.

Додати коментар

Будь ласка будьте ввічливими. Адміністрація залишає собі право видаляти коментарі. А також не гарантує надання відповіді на коментарі.


Захисний код
Оновити