Усе живе навколо нас постійно обмінюється інформацією. Природа використовує для цього безліч інструментів: від гормонів та ДНК до звуків, жестів і дотиків. Люди ж пішли ще далі — ми усміхаємося одне одному, пишемо повідомлення та навіть відправляємо музику в космос.
Порівняно з іншими істотами, люди надзвичайно соціальні. Ми вміємо співпрацювати та створювати спільноти. Але що було першим: мова чи наша здатність до об’єднання? Це складне питання, яке породжує нові роздуми про те, як нас змінили письмо, книги та загальна освіченість.
Назва нашої виставки «Спочатку було Слово» відсилає до відомих рядків з Євангелія. Проте ми зосереджуємося на пізнанні та комунікації. Ми розповідаємо про символи, тексти та їхніх авторів. Про те, як книжкові світи будують нації, зокрема українську. Книги здатні творити міфи, відкривати правду та допомагають подивитися на звичні речі під іншим кутом.
Війна, яку Росія розв’язала проти України, має на меті знищити ідеї та цінності, що об’єднують наш народ. Саме тому окупанти палять українські книжки та переслідують авторів. Ця імперська технологія нищення не є новою, як і способи протистояння їй. Про це ми також говоримо в межах експозиції.
Охопити таку масштабну тему в одному проєкті неможливо, тому виставка побудована за принципом калейдоскопа. Ми виділили декілька окремих тем і створили з них мінівиставки. Відвідувачі можуть обирати власні маршрути та самостійно розгадувати сенси експонатів.
До створення проєкту долучилися експерти Іван Сварник та Лариса Лугова. Вони поділилися знаннями про культуру читання та історію книжкових досліджень. Переглянути відео з їхніми розповідями можна безпосередньо в залі.
Також співавторами стали студенти та викладачі програми «Графічний дизайн» Львівської політехніки. У межах супутнього проєкту «Книго-бачення» вони створили плакати, які пропонують оригінальний погляд на теми нашої виставки.
Викладач Орест Хамула надав артефакти зі своєї колекції «Еволюція книги». Тут можна побачити шлях розвитку медіа: від наскельних малюнків до сучасних електронних пристроїв. Це дозволяє простежити, як протягом тисячоліть змінювалися способи передачі інформації.
Ми пропонуємо вам один із маршрутів, який допоможе детальніше дізнатися про саму виставку та унікальні пам’ятки, що тут представлені.
До/появи
Письмо не з’явилося раптово. Воно стало результатом довгої еволюції різних способів запам’ятовування та передачі даних. Давні люди використовували вузликове письмо (кіпу), робили насічки на палицях та малювали символи на скелях. Ці перші спроби передати думку ми називаємо піктографією або петрогліфами.
На виставці представлені археологічні знахідки трипільської та висоцької культур. На цих предметах можна побачити різноманітні давні символи. Але чи здатні ми сьогодні їх «прочитати» так, як це робили їхні творці? Це питання залишається відкритим для дослідників.
Цікавий приклад того, як складно тлумачити давні знаки, описував Геродот. Під час війни скіфи відправили перському царю Дарію дивний набір: птаха, мишу, жабу та п’ять стріл. Дарій помилково вирішив, що ворог здається і визнає його владу над землею та водою.
Насправді ж послання скіфів було грізним попередженням. Правильно його зрозумів лише полководець Гобрій: якщо перси не заховаються в небі, як птахи, у землі, як миші, чи в болоті, як жаби, то загинуть від скіфських стріл. Ця історія показує, що без спільного «коду» будь-який символ можна зрозуміти неправильно.
Ще одним унікальним місцем є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя. Це не просто пам’ятка природи, а давній сакральний центр. У її гротах збереглися сотні малюнків, створених протягом тисячоліть — від кам’яного віку до епохи бронзи. Науковці роками шукають тут сліди найдавнішої писемності.
На жаль, дослідження Кам’яної Могили зараз неможливі. Багато зображень вивчали лише за старими зліпками та неточними фотографіями. Сучасні технології оцифрування могли б відкрити нові таємниці, проте з лютого 2022 року заповідник перебуває під російською окупацією.
Дух цієї давньої пам’ятки продовжує жити в сучасному мистецтві. На виставці можна побачити роботи Анатолія Фурлета, Сергія Лаушкіна. Частина цих творів виникла в межах проєкту «Кам’яна Могила. Реінкарнація». Митці через власну уяву переосмислюють знаки минулого та дають їм нове життя.
Письмо
Письмо з’явилося приблизно у IV тисячолітті до нашої ери майже одночасно в Месопотамії та Стародавньому Єгипті. Шумерський клинопис виник через практичні потреби: купцям і чиновникам потрібно було вести облік товарів, податків та ресурсів. Спочатку це були прості малюнки, де, наприклад, зображення ноги могло означати і саму ногу, і дію «стояти». Згодом система ускладнилася, і знаки почали позначати окремі склади. Читання такого письма нагадувало розгадування ребусів. Оригінальний зразок клинопису можна побачити на нашій виставці (він належить колекції Львівського історичного музею).
Давньоєгипетські ієрогліфи виникли приблизно в той самий час. Вони поєднували в собі малюнки, ідеї та звуки. Цікаво, що всі сучасні алфавіти світу походять від звукових елементів, які колись використовували єгиптяни. Поки ієрогліфи прикрашали храми та релігійні тексти, для повсякденних справ люди використовували спрощене письмо. Свої унікальні системи письма також створили в Давньому Китаї та Америці, а письмена долини Інду досі залишаються нерозгаданою загадкою для вчених.
Шлях до сучасного алфавіту проклали фінікійці. На основі єгипетських знаків вони створили систему з 22 літер, що позначали лише приголосні звуки. Пізніше греки вдосконалили цей винахід, додавши голосні. Так з’явився перший повноцінний алфавіт. Сьогодні у світі існує вже майже триста різних систем письма, і кожна з них має свою унікальну історію.
На виставці ми представляємо пам’ятки з різними написами, але особливу увагу варто звернути на срібні персні-печатки XIV століття, що також є частиною фондової збірки Львівського історичного музею. Ці речі були знайдені у скарбі в селі Демидів на Жидачівщині. На печатках зображені птахи, що крокують або «танцюють», а навколо них викарбувано написи кирилицею. Такі персні належали боярам і використовувалися для створення відтисків на воску чи мастиці, слугуючи особистим підписом власника.
Ці печатки — не просто прикраси, а символ певної незалежності галицьких бояр від князівської влади. Таких знахідок збереглося небагато, і більшість із них походить саме з галицьких земель. Оскільки написи на перснях виконували звичайні майстри для заможних замовників, це підтверджує, що грамотність у ті часи була досить поширеною серед населення Галичини.
Демидівський скарб також демонструє неймовірну майстерність тогочасних золотарів. Попри монголо-татарську навалу, ювелірна справа в Галицько-Волинській державі продовжувала процвітати. Завдяки притоку майстрів та стабільній економіці, місцеві ремісники зберігали та розвивали складні технології обробки металу, створюючи шедеври на рівні найкращих зразків періоду Русі.
Музика і символи
Науковці й досі сперечаються, що виникло раніше: мова чи музика. Проте історія у них схожа — як тільки люди навчилися записувати слова, вони почали шукати спосіб зафіксувати і звуки. Перші зразки музичних записів з’явилися ще у другому тисячолітті до нашої ери. Сучасні ноти пройшли довгий шлях від середньовічних позначок над текстами псалмів до звичної нам системи з п’яти ліній.
Особливе місце на нашій виставці посідає найважливіший музичний твір для кожного українця — Державний Гімн. Ви можете побачити унікальний експонат: нотний запис, зроблений власноруч автором музики, отцем Михайлом Вербицьким. Оригінал цього безцінного документа зберігається у Львові, в бібліотеці імені Василя Стефаника.
Також ми представляємо особливе зображення під назвою «Страсті Христові». У мистецтві цей тип картини називають «Arma Christi». Навколо центральної постаті Ісуса тут розміщено безліч предметів, кожен з яких є зашифрованою біблійною історією. У давнину такі образи допомагали людям глибше проживати події, описані у Святому Письмі.
Кожен атрибут на цій картині має своє значення, яке можна буквально «прочитати». Наприклад, півень на стовпі нагадує про зраду апостола Петра, а гральні кубики — про те, як солдати розігрували одяг Христа. Сонце символізує затемнення під час розп’яття, а терновий вінець та очеретяний скіпетр — знущання воїнів над Месією.
Інші символи розповідають про шлях на Голгофу та смерть Ісуса. Плат Вероніки нагадує про милосердя, драбина та щипці — про зняття тіла з хреста, а спис — про момент смерті. Навіть такі дрібниці, як гаманець із тридцятьма срібняками Юди чи умивальник Понтія Пилата, допомагають відтворити в уяві всю трагедію та її сенс. Це візуальна мова, де один предмет замінює цілу главу з книги.
Поруч ми пропонуємо розшифрувати інший, суто український символ — образ козака Мамая на картині Ореста Скопа. Мамай став надзвичайно популярним у XIX столітті, коли формувалася сучасна українська нація. Проте коріння цього образу значно глибше. Дослідники бачать у його позі паралелі з далекосхідною іконографією Будди, а також із зображеннями святого Юрія Змієборця, який зняв обладунки та змінив коня на спокійну бесіду.
Козак Мамай — це втілення ідеального життя вільної людини. У нього є атрибути воїна: кінь, шабля та порохівниця, що символізують силу та незалежність. Водночас він тримає бандуру, що вказує на його творчу та мирну душу. Оскільки ми згадали про східні впливи, на виставці також представлена тибетська танка із зображенням Будди Амітабги, щоб ви могли самі порівняти ці символи спокою та мудрості.
Окрім робіт, що присвячені давнім символам, ми представляємо графіку та живопис, які розкривають роль книги у християнській культурі. На виставці ви побачите скульптури євангелістів, полотна Едуарда Лєпшого та витончену нідерландську графіку XVIII століття.
Центральне місце в цій частині експозиції посідає графічна робота «Благовіщення» Йоганна Даніеля Герца. Вона має складну структуру, яку цікаво розглядати поступово. У верхній частині ми бачимо небеса, заповнені ангелами. Багато з них тримають у руках музичні інструменти, створюючи атмосферу урочистої події.
У самому центрі картини зображено архангела Гавриїла. Він приносить Діві Марії звістку про те, що вона народить Месію. Важливою деталлю тут є сувій, зображений біля Марії. Він символізує обітницю та спадкоємність священних текстів.
Нижня частина композиції присвячена старозавітним пророкам та царям, які передбачали прихід Христа за багато століть до його народження. Якщо дивитися зліва направо, ми можемо впізнати Мойсея, Ісаю, царів Давида і Соломона, а також пророків Єремію та Огію. Ця багатофігурна сцена демонструє, як письмо та слово поєднують різні епохи в єдину історію.
Архіви
Історія архівів нерозривно пов’язана з появою письма. Найдавніші сховища документів виникали при храмах, монастирях та палацах правителів. З часом з’явилися державні, міські та приватні архіви. Вони існуватимуть доти, доки існує людство, адже саме тут зберігаються свідчення про наше минуле, які ми збираємо для майбутніх поколінь.
У цій частині виставки ми зібрали предмети, що дають уявлення про роботу давніх архівів. Особливу цікавість викликають археологічні знахідки з Пліснеська — відомого городища на Львівщині. Тут представлені давні писальця та застібка від книги, які свідчать про розвиток писемності та культури зберігання текстів ще у давньоруські часи.
Важливим документом з нашої колекції є оригінал грамоти Папи Климента XII. Цей документ, датований 1736 роком, офіційно призначав Якова Августиновича львівським вірменським єпископом. Це яскравий приклад інституційного архіву, що фіксував релігійне та громадське життя міста.
Також ми експонуємо копії двох надзвичайних документів із Державного історичного архіву Львова. Перший — це знаменита берестяна грамота початку XII століття. Це приватний лист жінки на ім'я Говенова до Нежича у Звенигород з вимогою повернути борг. Такий документ відкриває нам побутову сторону життя давніх українців.
Другий важливий документ — Булла Папи Григорія IX 1233 року. Вона була адресована ченцям-домініканцям, які вирушали з місіями у далекі землі. Папа надавав їм право сповідати католиків у цих краях та звільняти їх від церковних покарань. Ці документи показують, наскільки широкими були зв'язки наших земель із тогочасним світом.
Бібліотеки
Історія бібліотек сягає часів давньої Месопотамії. Найвідомішою була бібліотека царя Ашшурбаніпала, де зберігалися тисячі глиняних табличок із законами та літературою, зокрема знаменитий «Епос про Гільгамеша». Пізніше центром античної науки стала Александрійська бібліотека, яка налічувала до 700 тисяч сувоїв. У Середньовіччі книги зберігали переважно в монастирях, а з винайденням друкарства бібліотеки стали доступними для міщан і згодом перетворилися на національні депозитарії.
В Україні першою вважають бібліотеку Ярослава Мудрого при Софійському соборі (1037 рік). Хоча її оригінальні фонди не збереглися, вона заклала традицію книжної культури. Пізніше важливу роль відігравала бібліотека Києво-Печерської лаври, яка попри спустошливу пожежу 1718 року була відновлена і зрештою стала частиною сучасної Національної бібліотеки імені Вернадського.
Львів також є містом великих бібліотечних традицій. Бібліотека Львівського університету, заснована ще у 1608 році, сьогодні налічує понад 3 мільйони томів. Інша потужна інституція — Бібліотека імені Василя Стефаника — зберігає понад 7 мільйонів одиниць, об’єднавши унікальні приватні та публічні збірки. Митрополит Андрей Шептицький протягом життя активно дарував книги українським установам й вони досі є частинами бібліотечних колекцій багатьох львівських інституцій.
У цьому залі ми експонуємо рідкісні пам’ятки з нашої колекції, що демонструють різноманіття світових духовних текстів:
Рукописний Коран, створений у Бахчисараї в XIX столітті.
Буддійський молитовник із колекції Івана Гречка.
Сувій з Книгою Естер, що представляє юдейську традицію.
Нотний Ірмологіон 1700 року, надрукований у Львові в друкарні Йосифа Шумлянського.
Також запрошуємо переглянути відеоінтерв'ю з Ларисою Луговою. Вона розповідає про те, як працювали бібліотеки в радянські часи та як вони трансформуються у сучасному цифровому світі.
Перекладачі
Шлях біблійних текстів до українських бібліотек розпочався з діяльності святих Кирила і Мефодія. Саме вони створили слов’янську азбуку та виконали перші переклади богослужбових текстів старослов’янською мовою. Це заклало фундамент для всієї подальшої книжної традиції регіону.
Важливою віхою стало Пересопницьке Євангеліє, завершене у 1561 році. Це перший відомий нам повний переклад Четвероєвангелія мовою, що була максимально наближена до тодішньої розмовної української. Замовниками цього масштабного проєкту виступили волинські князі, зокрема Анастасія Заславська. Згодом гетьман Іван Мазепа подарував книгу Переяславському єпископському осідку, а сьогодні вона є національним символом — на ній присягають президенти України.
На виставці ви можете побачити й іншу визначну пам’ятку — перший повний український переклад Біблії, над яким працювали Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький. Куліш прагнув через цей переклад перетворити українців на єдину політичну націю. Його робота була надзвичайно складною: автор не мав попередників і мусив самостійно розробляти стратегію перекладу, спираючись на народну мову та фольклор.
Доля цього видання була драматичною. У 1885 році рукопис перекладу Старого Заповіту згорів під час пожежі на хуторі Мотронівка. Останні 12 років життя Куліш відновлював втрачене, але так і не встиг завершити роботу. Справу продовжили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький. Хоча тогочасні критики, як-от Іван Франко, неоднозначно оцінювали мову перекладу, багато знахідок Куліша витримали перевірку часом і стали частиною нашої літературної мови.
Окрім українських текстів, в експозиції представлені й інші унікальні видання. Серед них — переклад Нового Заповіту китайською мовою, а також вступ до перекладу Корану латиною. Ці експонати демонструють, як Слово долає кордони та поєднує різні культури через письмо.
Видавці
Понад 500 років тому, у 1491 році, у Кракові з’явилися перші друковані книги кирилицею. Їх видав Швайпольт Фіоль на замовлення Йоганна Турзо. Це були богослужбові книги, як-от «Осьмогласник» та «Часослов». Вони призначалися для українців та білорусів, про що свідчить жива мова післямов та датування «від Різдва Христового». На нашій виставці представлені фото аркуша із «Тріоді постної», оригінали яких зберігаються у Національному музеї у Львові.
Доля Фіоля була непростою: через друк цих книг його звинуватили у єресі та ув’язнили, а самі видання намагалися заборонити. Проте книги швидко поширилися слов’янським світом. До сьогодні збереглося близько ста примірників цих стародруків.
Проте питання про те, хто був справжнім першодрукарем, залишається відкритим. В архівах Львова існують згадки про міщанина Степана Дропана, який міг друкувати книги ще до Фіоля, у другій половині XV століття. Детальніше про цю версію розповідає історик Іван Сварник у відео, яке ви можете переглянути в експозиції. Поруч ви побачите графіку Євгена Безніска, де зображена (хоч і вигадана художником) зустріч вченого Юрія Дрогобича у друкарні Фіоля.
Традиційним засновником друкарства в Україні вважають Івана Федоровича. Після роботи у Москві та Заблудові він переїхав до Львова, де у 1574 році видав славнозвісні «Апостол» та «Буквар». Пізніше в Острозі він надрукував «Острозьку Біблію» (1581) — перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою. Один із примірників цієї легендарної книги представлений на нашій виставці. Її мова вже була помітно українізованою, а самі тексти поєднували візантійські та західні джерела.
У радянські часи постать Федоровича використовували як символ «цивілізаційного впливу» Москви. Проте історики зазначають: коли він прибув до Львова, тут уже активно торгували друкованими книгами. Федорович був майстром своєї справи, який знайшов в Україні ґрунт для розвитку, і сьогодні ми розглядаємо його діяльність у контексті світового прогресу, а не лише етнічного походження.
Прагнення зробити священні тексти зрозумілими для простих людей було світовим трендом. Так, переклад Біблії Мартіном Лютером німецькою мовою став справжнім «бестселером» свого часу. В Україні таку ж роль відіграли рукописне Пересопницьке Євангеліє та друкована Острозька Біблія. Важливо пам'ятати, що в ті часи на наших землях видавали книги багатьма мовами: латиною, грецькою, вірменською, івритом, їдишем та іншими.
На завершення теми друкарства ми експонуємо унікальні технічні артефакти: матриці для друку з братської друкарні у Львові та василіанської друкарні у Жовкві. Також ви можете побачити зразок першої літографії — портрет князя Лева, виданий відомою львівською друкарнею Піллерів.
Пророки
У часи імперій та тоталітарних режимів українське книговидання було під суворим наглядом. Попри цензуру та закриття друкарень, українські автори, художники та видавці продовжували працювати. Своєю працею вони не просто створювали книги, а будували українську націю.
Неможливо уявити нашу ідентичність без «козацького міфу». Першим твором нової літератури стала «Енеїда» Івана Котляревського. Автор переодягнув героїв античного епосу в козацькі жупани, поселивши їх у рідному, хоч і дещо ідеалізованому світі Гетьманщини. На виставці представлено перше повне харківське видання 1842 року. Хоча герої поезії здавалися декому занадто «несерйозними», для нас вони назавжди закарбувалися в образах, які створив художник Анатолій Базилевич у 1967 році. Саме з його ілюстраціями книгу перевидавали 17 разів.
Козацьку тему розвивали й науковці. Михайло Максимович, перший ректор Київського університету, став зачинателем української історіографії. В експозиції ви побачите третє видання його «Українських пісень» (1849). Саме Максимович вперше ввів у науковий обіг термін «дума» та доводив самобутність українського народу через його фольклор.
Інший погляд на козаччину запропонував Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада». Через арешт автора у справі Кирило-Мефодіївського братства книга побачила світ лише через десять років після написання. Ми презентуємо одеське видання 1900 року. Видавець Юхим Фесенко майстерно обходив цензуру: він друкував українські тексти російським правописом, що дозволяло випускати десятки тисяч дешевих книжок для народу. Саме в його друкарні згодом друкували перші гроші УНР.
У той час, як у Російській імперії українське слово забороняли, Львів під владою Австро-Угорщини став центром вільного книговидання. Тут цензура була слабшою, що дозволяло друкувати важливі праці. Серед експонатів — книга Куліша «Крашанка Русинам і Полякам» (1882), видана в друкарні НТШ із присвятою Шевченку та Міцкевичу. Також у Львові вийшла друга збірка поезій Лесі Українки — «Думи і мрії» (1899) (ці книги нам для експонування надали колеги з Музею книги і друкрства.
Окрему увагу на виставці приділено творчості видатної художниці Софії Караффи-Корбут. Вона була хрещеницею відомого видавця Івана Тиктора та проілюструвала десятки класичних творів Шевченка, Франка та Лесі Українки. У фондах нашого музею зберігається унікальна колекція з 175 авторських матриць, переданих Василем Вальком. Декілька цих оригінальних кліше ви можете побачити на виставці.
Цензура
Слово «цензура» колись означало лише «суворе судження», але з часом перетворилося на інструмент контролю над думками. Системна цензура розквітла після винайдення друкарства, коли католицька церква запровадила «Індекс заборонених книг». Цей список проіснував аж до середини XX століття, доки не стало зрозуміло, що відстежити кожну книжку у світі неможливо.
Проте тоталітарні режими Російської імперії та Радянського Союзу намагалися це зробити. Через Валуєвський циркуляр та Емський указ українську мову фактично вигнали з друку та освіти. Щоб обійти ці заборони, українці видавали книги в Галичині, де австрійська цензура була м’якшою. Проте і тут траплялися гучні конфіскації.
Яскравий приклад — альманах «Русалка Дністровая» (1837). Цензура конфіскувала більшість накладу. На виставці представлений оригінал цієї рідкісної книги, наданий Музеєм книги і друкарства України.
У радянські часи цензура стала тотальною через установи відомі як «Главліт», «облліти». Вони контролювала все: від книжок до радіолекцій. Ви можете погортати копії звітів Львівського облліту, щоб побачити, як працювала каральна машина в нашому регіоні. Книги, які не подобалися владі, відправляли у «спецфонди». Ми експонуємо відбитки печаток спецфонду Бібліотеки імені Стефаника — німі свідки тих часів.
Попри контроль над друкарськими машинками та папером, українці створили потужний «самвидав». В експозиції представлені різні його види: від поезій до релігійних текстів. Ви побачите релігійні листівки та фотографії, за виготовлення яких Михайло Скраль та Володимир Пальчинський отримали тюремні терміни у 1963 році. Також виставлені цинкові та каучукові кліше, вилучені у вірян-протестантів у 1974 році, що надані на виставку Музеєм історії міста Кам’янського.
Окреме місце посідають копії самвидавних книг, вилучені під час арешту видатної дисидентки Ірини Калинець у 1972 році. Вона пройшла через табори Мордовії, але не припинила боротьбу, вони експонуються поруч із друкарською машинкою, на якій набирали журнал «Євшан-зілля»; експонуються примірники легендарних видань: «Кафедра», «Український вісник» та інші. Ви також побачите зворушливі саморобні вітальні листівки, які надсилали родині Чорноволів.
Щоб краще зрозуміти атмосферу того часу, ви можете оглянути обладнання фотолабораторії з фотозбільшувачем та палітурний прес міжвоєнного періоду. Ці інструменти були справжньою «зброєю» в руках тих, хто прагнув свободи слова.
Війна
Сьогодні ми знову живемо у трагічні часи. Війна ставить перед нами питання: як розповідати про себе світові та самим собі? Історія дає нам різні відповіді, і одна з найсильніших належить художнику Нілу Хасевичу.
У 1951 році його графічні роботи потрапили до дипломатів ООН, що викликало міжнародний резонанс. Радянські спецслужби створили спеціальну групу, щоб знищити митця. У 1952 році Хасевич загинув у оточеній криївці, але його мистецтво вижило. На виставці представлені копії семи гравюр Ніла Хасевича, оригінали яких довгий час були засекречені в архівах КДБ.
Під час війни книга може бути не лише джерелом знань, а й буквальною зброєю. Про це свідчать два вражаючі експонати: книги-пастки, які використовувалися як підривні пристрої. Одна з них походить із часів Другої світової війни, а інша – макет сучасної, яку використовують під час навчання українські воїни, щоб зберігати обережність.
Німими свідками російської агресії є обпалені книги з друкарні «Фактор-Друк». 23 травня 2024 року внаслідок російського обстрілу Харкова там загинуло семеро працівників та згоріло 50 тисяч примірників книг. Ці обвуглені сторінки – доказ намагання знищити нашу культуру фізично. Ще на виставці ви побачите документальні знімки зруйнованих бібліотек Харківщини, а також комбатантську літературу, написану і видану воїнами безпосередньо в роки нинішньої війни.
То як же нам розповідати про себе? Можливо, найкраща відповідь — продовжувати творити. Незважаючи на обстріли, друкарні відновлюють роботу, а письменники йдуть пишуть нові тексти.
Якщо ви маєте творчий задум, але вагаєтеся — нехай ці стійкі книги стануть для вас знаком. Творіть, адже наше слово — це теж частина нашої перемоги.
Ми продовжуємо створювати нові проєкти, в тому числі й цей, виставковий проєкт «Слово як зброя», і висловлюємо вдячність тим, без кого його реалізація була б неможлива:
нашим Захисникам і Захисницям.
Музейним працівникам, що долучилися до створення виставки
Головному художнику проєкту – Оресту Скопу
А також друзям музею:
Адаму Касперкєвичу (Польща)
Анатолію Фурлету
Андрію Білоусу
Андрію Цибку
Ігорю Сальникову
Оресту Хамулі
Ростислав Валовому за надані для експонування на виставці артефакти
Івану Сварнику
Ларисі Луговій за надзвичайно цікаві інтерв’ю
Студентам третього курсу освітньої програми «Графічний дизайн» Інституту поліграфії та медійних технологій Національного університету «Львівська Політехніка» та їх керівникам: гарантці освітньої програми «Графічний дизайн», доцентці кафедри графіки та мистецтва книги Ользі Борисенко і асистенту кафедри Ігорю Шутурмі.
Нашим партнерам за надані для експонування пам’ятки:
Археологічному музеєві Львівського національного університету імені Івана Франка
Воєнно-історичному музеєві 58 Будинку Офіцерів
Львівському історичному музеєві
Музею історії міста Кам’янського
Музею книги і друкарства України
Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»
Національному музеєві історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс
Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького
Державному архівові Львівської області
Центральному державному історичному архіву України, м. Львів
Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника
Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського
АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» за аудіовізуальний контент